Писати про програму «Окна» неці­каво, як нецікаво описувати фізіоло­гічний акт справляння природної по­треби. На фізіології та ненорматив­ній лексиці, вибудованій у вимучені непристойні сюжети, замішана вся "оконна" інтрига. Не виключено, що глядацька авдиторія «Окон» сама себе соромиться.
І проте - дивиться. З понеділка по четвер практично в прайм-таймі Но­вого каналу.
Але про однин "оконний" сюжет, показаний 1 червня, все-таки напи­сати варто. Він, як і всі інші, висмок­таний з пальця, але "смоктання" це - ляпас саме українському глядаче­ві. Ось його короткий виклад.
Моло­дий московський чоловік скаржить­ся, що його дружина, укрАїнка, збо­жеволіла - вона по 16 разів на день займається оральним сексом. Не з ним. Свою гріховну пристрасть вона пояснює бажанням позбутися укрАїнського говору, тому що, мовляв, "із таким говором у Москві неможливо влаштуватися на роботу". І такий дивний спосіб рятування від фрикативності їй порадив якийсь лікар.
Від­так на екрані виникає подружка української дружини, теж українка і чесно закладає свою подругу - чого ти мовляв,брешеш, ми ж удвох так ліку­ємося". При цьому - явно на потіху студії- вони нарочито "гекають" і старанно демонструють "презренний" хохляцкий говір. (До речі, сло­во укрАїнка один раз вимовив її ні­бито чоловік, пізніше усе, що стосу­валося національної приналежності, - суть похідні від слова “хохол”).
Далі, відповідно до традиційного сценарію програми, слово одержу­ють гості студії. Вони гаряче засуджують придуркуватих занепалих героїнь-збоченок, причому своє обурен­ня їхньою гріховністю і тупістю від­верто поширюють на всю спільноту, котру вони нібито представляють -на всю "Хохляндію". "Нехай їдуть у свою Хохляндію і пасуть там (чомусь) овець", - гніваються гості "оконної" студії. У підсумку "розводящий" На-гієв, давши можливість вилитися «праведному обуренню» студії, ми­лостиво резюмує: "Я б не хотів так прямо наполягати -їдьте, але коли ви приїжджаєте в пристойну (чи ци­вілізовану? - не суть важливо) краї­ну, то й поводьтеся пристойно. Коли я вчився в інституті, у нас теж були хохли на курсі, і от тепер я задумав­ся - як же вони виправляли, свій го­вір?" При цьому жалюгідна героїня-«хохлушка» бекає - а як інакше ви­правлю свою мову?
(До речі, інформація для Нацради з питань телебачення й радіомовлен­ня - чому ця програма не позначена обов'язковим значком у правому ни­жньому куті екрана? Чи російський продукт поза цими нормами?)
На цей сюжет уже є реакція чита­чів. 18-літня студентка Марія Кириленко: "Іноді я дивлюся цю програ­му - по приколу. Сюжети настільки дубово й незграбно зліплені, що ча­сом просто цікаво спостерігати таку відверту халтуру. Єдине виправдання програми - явне моделювання ситуацій, нехай навіть найтупіших. Але сюжет, де вигадані герої (вірні­ше - антигерої) а ідіотському сцена­рному аранжуванні мають конкрет­не національне походження, а саме
українське, де мимохідь принижу­ється ціла країна - моя Батьківщина
мене потряс. А те, що український телеканал показав цей сюжет - це вже за межею. Невже в менеджерів телеканалу геть чисто відсутнє по­чуття власної гідності й громадська відповідальність перед своїми спів­вітчизниками-глядачами? Його де­монстрація - прояв національного мазохізму і самоприниження? Чи ми справді тупі вівці, абсолютно не чут­ливі до таких принижень?"
А може, служби Нового каналу не знали конкретного змісту сюжетів? Так, це непрофесійно, але в прин­ципі можливо. Раптом, закупивши величезний блок цього телепродукту, канал просто випускає порційно його в ефір - адже він вже апробо­ваний на російському телеглядачі. Аж ні! Зайшовши на сайт Нового ка­налу www.novy.tv, можна було переконатися, що всі все знали. Ось пе-реклад фрагмента анонсу програми телепередач на 1 червня: "Ток-шоу | Окна з Дмітрісм Наґієвим. "Шо ти хош?'- - дружина хоче позбутися українського говору, а чоловіка він пре!”
Дзвінок заступнику програмного директора Нового каналу Ігорю Старчуку підтвердив, що програмна редакція, безумовно, знайома зі змістом усього, що виходить в ефір. Пан Старчук був щиро здивований: “Не бачу проблем, що в постановочному шоу використаний такий сюжет. Якщо Пушкін пише про Малоросію, в мене немає до нього претензій. До того ж, вилучати який-небудь сюжет із закупленого матеріалу ми не маємо права".
Звичайно, насправді дуже сумнів- но, що продавець програми (НТВ) моніторить, наскільки ретельно ретранслюється його "шедевр" - чи ні­чого не пропущено. Для продавця це не є головним болем, головне для нього - одержати за свій товар гроші.
Але суть проблеми не в тому, що так, виявляється, страшно викликати гнів російських партнерів і насмілитися не показати тут, в Україні, сюжет з відвертими ознаками ксенофобії (причому, по відношенню не тільки до українців як нації, а - до всієї України). І не у відсутності в конкретних телеменеджерів не лише національної, а й просто людської гідності. Проблема - у цілковитій відсутності у вітчизняного телебізнесу відповідальності перед глядачами і суспільством у цілому. Відповідальності, яка, насправді, формується в цивілізованих країнах насамперед законодавчими нормами і суворим контролем за їх виконанням. Остан­нім, насамперед, повинна займатися Нацрада з питань телебачення і радіомовлення. До неї й звертаємося за роз'ясненнями, чи будуть і надалі українські глядачі ставати жер­твами етичної неперебірливості на­ших телебізнесменів і національної ворожнечі, що ллється з загально­національного телеекрана.